/Files/images/з Україною в серці.jpg Любіть Україну, як сонце, любіть... Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!.

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Мета національно - патріотичного виховання

Успадкування духовних надбаньукраїнського народу;

Вивчення вікових традицій та героїчних сторінок історії українського народу та його Збройних сил;

Виховання моральної відповідальності за все, що робиться на рідній землі, палке прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Батьківщини, готовності її захищати;

Утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму та інших доброчинностей

Морально – психологічне забезпечення

національно – патріотичного виховання –

це формування позитивних установок:

- Високе самопочуття громадянина України

- Стійкий соціальний оптимізм

- Впевненість у єдності з Вітчизною

"Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не гідний пошани."

М. Рильський

Національно-патріотичне виховання є складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, головною метою якого є набуття молодими громадянами 14-35 річного віку соціального досвіду, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо - естетичної, інтелектуальної, правової, трудової, екологічної культури.

Здійснення системного національно - патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.

Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію, державу, право.

Завдання національно-патріотичного виховання:

- забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;

- виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки - Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;

- сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;

- формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;

- формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

- відновлення і вшанування національної пам'яті;

- утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки. Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;

- формування психологічної та фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

- відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;

- консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;

- сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;

- підтримання кращих рис української нації - працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;

- створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;

- сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

- виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;

- створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;

- реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

Історія рідного краю

Кожна людина повинна знати історію свого рідного краю. Нам пощастило, ми народилися в квітучому та родючому куточку світу. Це-Україна! Слобідський край!У давнину на цих землях, там, де річка Сальниця віддає свої води Сіверському Дінцю, в одному з боїв воїни Київського князя Володимира розбили половців. А майже через 75 років після тієї події, в травні 1185 року на цьому місці стояли табором бойові дружини сіверського князя Ігоря Святославича. Переправившись уночі через Донець, вони вступили в похід, який було поетично оспівано у перлині давньоруської літератури - "Слово о полку Ігоревім".Після спустошливих набігів монголо-татар, велика територія басейну Сіверського Дінця залишалася тривалий час незаселеним краєм, який прозвали "диким полем". "Дике поле" стало своєрідним плацдармом, звідки татари робили розбійницькі наскоки на міста і села південної окраїни Московської держави. Через нього проходили історичні шляхи. Найважливішим був Муравський шлях, який брав свій початок з Перекопу і проходив через територію сучасної Харківської області і доходив до Тули. Харківщину пересікали також Ізюмський, Кальміуський та інші шляхи.У кінці ХV - на початку XVI ст. на територію "Дикого поля" все частіше стали з'являтися люди, які засновували тут слободи ( звідси - історична назва Слобідська Україна, або Слобожанщина). На протязі 50-х років XVII ст. були засновані міста Суми, Охтирка, Лебедин (сучасна Сумська область), Острогозьк ( сучасна Воронезька область), Харків, Валки, Зміїв, багато слобід. У 60-80-ті з'являються такі міста і слободи, як Ізюм, Куп'янськ, Дворічна, Великий Бурлук, Вовчанськ, Нова Водолага, Мерефа, Коломак і багато інших великих і малих поселень.Першочергову увагу переселенці приділяли будівництву в містах і слободах укріплень, що зумовлювалось потребами захисту від татарських нападів, а також культових споруд. Церква ставала центром духовного і громадянського життя міста чи слободи. При ній засновувались школи, а часом "братства". Окреми міста і слободи отримали свою назву від назв церков - Богодухів, Петропавлівка, Покровка, Введенка, Миколаївка та ін.Слобідський край заселявся переважно українцями з Правобережної України, яких називали черкесами. Російських поселень було небагато, і вони виникали спочатку біля укріплених міст, які побудували московські служили люди. Так виникли Великі Проходи, Російська Лозова, Російські Тишки, Васищеве, Борщова та ін.На нових землях переселенці з Гетьманщини зберегли військово-адміністративний козацький устрій. У 50-60-х роках XVII ст. на Слобожанщині було створено чотири полки: Сумський, Охтирський, Острогозький і Харківський. У 1685 р. з Харківського полку виділився окремий Ізюмський.Царський уряд надавав широку автономію краєві в межах полкової організації і в той же час с політичних мотивів не допускав об'єднання всіх слобідських полків під керівництвом однієї особи, наприклад гетьмана. Кожний полк зносився з урядом окремо.Соціальні відносини, які складалися на Слобожанщині, в значній мірі залежали від характеру землеволодіння. Поширеною формою землеволодіння стала "займанщина", яка була привілеєм для переселенців та впливала на характер соціальних стосунків. Привілейованим станом на Слобожанщині стало козацтво. У новозабудованих містах зародився стан міщан, які займались землеробством а з часом ремеслом. Як соціальний стан виділяється духівництво. Крім своєї релігійно-моральної та культурно-просвітницької діяльності, воно відігравало певну роль у господарстві краю. Це стосувалось передусім монастирів. Відомості про один із перших монастирів Харківщини, Святогорський, відносяться ще до 1625 р. Пізніше з'являються монастирі у Краснокутську, Куряжі, та ін. містах Слобожанщини.Заселення слобідського краю, створення соціально-економічних основ нового регіону, розвиток освіти і кцультури відбувались у надзвичайно тяжких умовах. Склалось так, що край був позбавлений політичного життя.Долаючи великі труднощі, слобожани за короткий історичний період перетворили "дике поле" в край з розвиненими господарством і досить високим на ті часи рівнем культури. Перенесений з Наддніпрянської України досвіт землеробства і скоатртсва заклав основи для економічного розвитку краю. Про багатства слобідського краю можна дізнатись із відомостей про захоплення татарами худоби під час нападів. Тільки за час одного з них (1680) було відігнано 11299 голів худоби. Не випадково на гербі Харкова зображено "ріг достатку".Поряд із землеробством і скотарством з'явилось городництво, садівництво, виноградарство, шовківництво, розвивалась торгівля. Традиційно основним видом була ярмаркова торгівля. У кожному місті, слободах, поселеннях були свої ярмарки, відомі на всю Слобожанщину. В Харкові було чотири ярмарки, в Сумах два. Харків став центром торгівлі всього краю.Слобожани принесли на нові землі вікові традиції, побут, звичаї, досягнення в галузі освіти з центральної України. Особливу популярність набули народні школи при церквах, де, учні і вчителі говорили українською мовою. При церквах створювалися братства, основа діяльності яких - просвіта і благодійництво.Слобідська Україна мала і свою середню духовну школу, якою був колегіум, заснований спочатку в Бєлгороді, а 1726 р. переведений до Харкова. У колегіум деякий час викладав християнську етику Г.С.Сковорода.На Слобожанщині розвивались і вдосконалювались традиції українського народу в галузі архітектури, мистецтва, народної творчості. У стилі українського бароко були споруджені церкви, собори: собор в Ізюмі (1684), церква Покровського монастиря в Харкові (1689). Набула поширення самобутня дерев'яна архітектура.В усній народній творчості проявилась нерозривна єдність духовних зв'язків українського народу та мешканців слобідського краю. Історичні думи, пісні, легенди, народні традиції відображали загальнонародні явища.Багато подій минуло з давен, багато ще попереду... Чимось мо можемо пишатися, чимось-не дуже... Але важливо одне! Треба любити свою Країну, людей, що навколо, і головне! Залишатися завжди ЛЮДИНОЮ!

Кiлькiсть переглядiв: 188